Без теми

Пора!

Кудись в безмежність хмари плинуть

В долинах  тонуть вічні сни

На волі вітер розпустився

Неначе коні навесні...

Весна!?

Так скромно й тихо в дім зайшла

З пучечком квіту-першоцвіту

Усмішку   щиро роздала

Уквітчану бузковим вітром

А душа!?

Напившись пахощів  терпких

Співати вчиться, безталанна

І просить ще  у снах п"янких

Краплину з неба фіміаму...

О, Боже!

Дай ще час весні радіти

Налитись соком ясних днів

В росі умитись й на світанні

Заснути у густій траві

        Опівдні сонце обійняти

Знайти ромашку ...

                 й здогадатись

Про таємниці пелюстків

Які всі хочуть відірвати...

І знов пора!

Вже літо пестить світ зірками
         Шумить дощами

Квітом марить

А душа!?

У небо манить

До вічних пахощів зове

З молитвою угору лине

У Вічності рятунку просить

А час  іде...уже

Осіннє небо сльози ллє

Вкриваючи дорогу листом

Мов дівами загубленим намистом

Душі надію подає

І вона!?

Здіймає очі  в сиве небо

Хапає подих висоти

І більше радості не треба

Як крапля божої води

Вже знов пора!

Сніги в обличчя

Мороз, зла завірюха свище

Вітри гудуть...крізь білі мухи

Таємно шепче хтось:

-Спинись! Послухай!

                         Яка краса!

То Час...!?

Схвильована душа

                в тривозі дише:

- Мені пора!?

-Ні, люба,

               Слухай! Слухай!

Прийшла   весна...

                Забудь про час...